Личности 124/2019

Тетяна Вінніченко

КУЗЬМА: ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ

– Дуже часто у своєму іміджі ти показуєш себе людиною простою: що бачу – те й кажу, що відчуваю – так і відчуваю. Це імідж такого щирого рокера…

– Я не є щирий, я дуже скритний чувак. В мені заховано всередині страшні печери. Те, що є нагорі, воно часто не співпадає.

– Тобто ти говориш те, що від тебе чекають люди?

– Ні, в більшості випадків я ясно приховую, якщо мені то може зашкодити. Я такий егоїст, самий справжній.

– Ти так ясно це визнаєш?

– А що ховати?

З інтерв’ю Кузьми на радіо «Промінь»,

середина 2000-х

«У Самборі є така лікарня – роддом називається, там доктор бере целофановий мішечок і набзикує, набзикує, набзикує багато всяких лікарств, і так робить дітей. А тьотя медсестра каже: пане доктор, не робіть так багато дітей, бо їх вже нікуди класти!»

Таку історію про власне народження маленький Андрійко Кузьменко розповів колись гостям – і знічено втік до своєї кімнати, коли всі чомусь почали сміятися.

Коли Андрій загинув, близькі порадили його матері, Ользі Кузьменко, записати спогади про нього – і це її фактично врятувало. Ольга Михайлівна написала книжку «Моя дорога птаха», згодом ще дві – «Група Скрябін та друзі по сцені» (зі спогадами колег Андрія) і «Колискова для Андрійка»: всі три випустило львівське «Видавництво Старого лева».

Народився Андрій Кузьменко 17 серпня 1968 року, між 13-ю й 14-ю годинами – мати пам’ятала і вважала важливим і це – у Самборі, районному центрі на Львівщині: пологовий будинок хлопчикові щоразу показували під час поїздок до міста, а решту він додумав сам. Сім’я жила у містечку Новий Розділ, а на свята і канікули їздили до Сідого, рідного села Ольги Кузьменко, до заміжжя Карчмар. Андрій називав його складеним словом «Сідома» – бо справжнє «вдома» було для нього саме тут.

У селі Сіде був колись великий хор, який збирався у будинку Карчмарів – батьків Ольги, яку після ранньої смерті батька за його заповітом віддали до музичної школи. Згодом вона закінчила Дрогобицьке музичне училище. Навчалася заочно, оскільки вийшла заміж і народила Андрійка. Його батько, Віктор Кузьменко, працював інженером на хімічному виробництві у Новому Роздолі.

У два роки Андрій пішов у дитячий садочок, від якого в нього на все життя лишилася ненависть до чорнобривців, що росли надворі. Як і більшість дітей, він гірко плакав, розлучаючись з мамою, і вона, щоб відволікати щоранку сина, вирізала йому з картону... електрогітару, під яку він співав тодішній головний шлягер – «Червону руту». Щоправда, гітара допомагала недовго, але в легенді про Кузьму залишилася.

У Новому Роздолі Андрій Кузьменко пішов до школи, в експериментальний клас із поглибленим вивченням англійської, а ще раніше – до музичної школи, чого ніяк не міг уникнути – то була родинна традиція. «Музична школа для Андрійка була обов’язком, який не обговорювався», – писала його мати, а сам співак неодноразово згадував в інтерв’ю, що його заганяли до фортепіано маминим «резиновим тапочком». Проте ані хлопчачий бунт самого Андрія, ані спортивне майбутнє, яке обіцяв йому тренер з плавання, батьків не переконали.

Зрештою музична освіта стала йому в нагоді.

Історія про саморобну електрогітару мала продовження.

«Я зробив електрогітару з фанери, розмалював, як має бути, і почав лабати на ній, – розповідав Андрій. – Зігравши цю мелодію на своєму піаніно, я відчув такий душевний підйом, що почав придумувати мелодії сам. Я пересвідчився в тому, що кожен може придумати щось таке, що зрозуміють тисячі, мільйони людей. І це досить не важко технічно – потрібно тільки вкласти душу і мізки».

Піснею, яка справила на нього революційне враження, стала «Lady Madonna» The Beatles: вона була записана на диску-збірнику зарубіжної естради 1979 року. Хто такі «Бітли», одинадцятирічний хлопчик тоді ще не знав.

У 1981 році родина Кузьменків переїхала до Новояворівська, теж містечка із хімкомбінатом, але розташованого західніше, недалеко від кордону з Польщею: тут добре ловилися польське радіо і телебачення. Польською підліток володів вільно, отже, потрапив в інформаційний простір, кардинально відмінний від радянського. А у чотирнадцять років відкрив для себе, теж через польську трансляцію, шотландський гурт The Еxploited – і став панком.

Якщо до восьмого класу Андрій нормально вчився у новояворівській школі з англійським ухилом, то тепер навчання заступила музика. Разом з друзями вони «панкували» де прийдеться: в музичній студії будинку культури, де працював батько Андрієвого друга, у шкільному спортзалі, ключ від якого давав завгосп, а частіше – просто на даху дев’ятиповерхівки, у якій жив Андрій. Перший хард-рок-панк-гурт, який створили новояворівські старшокласники, називався «Реанімація», тоді, трансформувавшись, одержав назву «Ланцюгова реакція». «Ми кричали так, що всі щури повтікали з тої школи, де ми робили репетиції», – згадував Андрій.

Зрештою юні панки почали дрейфувати до іншого музичного стилю – нью-романтік, захопившись гуртами Depeche Mode, The Cure, Alphaville, Ultravox і намагаючись їх наслідувати. «У 1982 році я вважав себе єдиним на весь Радянський Союз, хто слухав гурт Depeche Mode», – згадував Кузьма.

Молоді музиканти грали на танцмайданчиках і дискотеках, куди у вісімдесятих стало модно запрошувати «живі» гурти, і поступово набули популярності у вузькому колі, серед новояворівських однолітків. Для широкого загалу тексти Андрія були заскладними, але фанати все розуміли.

Проте в маленькому містечку майбутнього в музикантів не було.

Фото: Роксана Лесс

Другие номера издания «Личности»

№ 123/2019
№ 122/2019
№ 121/2019
№ 120/2019
№ 119/2018
№ 118/2018