Личности 125/2019

Денис Эртель

ІВАН МАЗЕПА: ВІДОМИЙ І НЕВІДОМИЙ

Майже 22 роки він тримав гетьманську булаву – як ніхто.

Переважна більшість дослідників ставить його на перше місце серед українських гетьманів.

В Україні залишилося – на щастя! – немало храмів «мазепинського бароко».

Але всесвітньо відомим його зробило навіть не те, що він створив в Україні, а шедеври Джорджа Байрона, Віктора Гюго, Олександра Пушкіна, Ференца Ліста, Петра Чайковського, Луї Буланже, Теодора Жеріко, Ежена Делакруа, Ораса Верне, захоплених вигаданою романтичною історією… Тобто – легенди.

А насправді, навіть попри існування прижиттєвих портретів, питання, яким саме він був, як виглядав, досі бентежить дослідників. Бо навіть на купюрі у десять гривень зображений зовсім не Іван Мазепа

Сергій Павленко у книзі «Іван Мазепа. Прижиттєві зображення гетьмана та його наближених» представив 38 зображень гетьмана (10 з них знайдені у Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської лаври, і там Мазепа переважно фігурує в образах апостолів і пророків).

Після Полтавської битви був відданий наказ зібрати малярів, які знали, як виглядає гетьман, і примусити їх намалювати по кілька портретів Мазепи – це мало допомогти шукати його після втечі. Потім портрети перевезли у Петербург. «Зараз доступу до них немає», – каже дослідник Віктор Тригуб.

Старанне знищення всіх свідчень існування Мазепи стало причиною того, що навіть його сучасники (які особисто не були знайомі з гетьманом) не знали, як він виглядав. На сьогоднішній день відомі понад двадцять живописних і графічних робіт кінця XVII – першої половини XVIII століть, на яких нібито зображений Іван Мазепа. Однак на них – абсолютно різні за зовнішністю люди: з бородою і голені, худорляві й опасисті, старі і молоді. Дослідники намагалися зрозуміти, хто з них Мазепа, а хто – ні. У результаті було відібрано портрети, відповідні опису зовнішності гетьмана, залишеному його сучасниками, і гравюри, що містять зображення його герба і належні написи.

Мемуаристи кінця XVII – початку XVIII століть (російський і французький посли, шведський вельможа та ін.) стверджували, що Мазепа не відрізнявся особливою красою, був середнього зросту, проте навіть у похилому віці був, що називається, «у добрій формі» – худорлявий, мускулистий («міцніше німецького рейтара»). Він також був прекрасним вершником, мав суворий вигляд і палаючий погляд, носив доволі довге волосся («за польською модою») і козацькі вуса. Деякі автори також відзначали його пещені руки.

На гравюрах алегоричного або релігійного характеру ( «Хрещення Христа», «Мазепа в оточенні добрих справ» і «Апофеоз Мазепи»), створених українськими художниками-графіками для прославлення гетьмана-мецената, Мазепа представлений у лицарських латах і оточений символами чеснот.

Є портрет на стіні Успенського собору Києво-Печерської лаври, ілюстрація до «Літопису» сучасника Мазепи Самійла Величка, два живописних портрети, що зберігаються в художньому музеї міста Дніпра та Національному музеї історії України і гравюра Мартіна Бернінгротга, – вони дають уявлення про те, як гетьман Мазепа виглядав у різні періоди свого життя. На інших портретах, які теж довго трактували як зображення Мазепи, написані польський гетьман Казимир Сапега, єврей-орендар з маєтку Чарторийських (якого теж звали Мазепою, що і стало причиною плутанини), Станіслав Потоцький і «наказний» гетьман Павло Полуботок.

Цій людині, яка залишила помітний слід у вітчизняній історії, в Україні встановлено кілька пам’ятників; пам’ятними знаками відзначені також місця його смерті та поховання – відповідно в Молдові і Румунії. Пам’ятники гетьману, споруджені з ініціативи української діаспори, є також в США та Австрії.

Дослідники-історики, менш емоційні, ніж люди мистецтва, оцінюють Івана Мазепу по-різному. Представники «національно-державної» школи, починаючи з Михайла Грушевського, створили ідеалізований образ борця за існування незалежної держави, який мріяв про позбавлення від московського ярма ще до свого обрання гетьманом. Діаметрально-протилежну позицію займали історики російської імперської школи і їх послідовники в радянській історичній науці, які стверджували, що класові інтереси Мазепи-гетьмана не відображали інтересів простого народу, а «зрадивши Росію, він змінив віковічну дружбу російського і українського народів».

Однак жодну з цих оцінок не можна розглядати як об’єктивну і неупереджену з цілком зрозумілих причин: кожна з них формувалася під тиском панівної ідеології. Більш об’єктивною виглядає позиція сучасних українських і частини російських дослідників, заснована на критичному використанні нововиявлених документальних джерел, де гетьман Мазепа розглядається як політик і як особистість, яка перебуває в певному соціальному контексті і діє за законами людської психології, а не історичною доцільністю. Як і більшість політичних діячів минулого і сучасності, Іван Мазепа не був ані страшенним лиходієм, ані «ангелом во плоті», ані героєм, ані зрадником, і ніщо людське йому не було чуже.

Згідно з останніми дослідженнями українських істориків, Іван Мазепа народився в 1639 році у Білій Церкві, на пограниччі Речі Посполитої і татарського Дикого Поля.

Його предки по чоловічій лінії, білоцерківські бояри Мазепи-Колединські, користувалися гербом «Курч», як і волинські князі Курцевичі. Однак самі Мазепи титуловані не були і могли долучитися до «Курча» завдяки милості князів, які дозволили своїм васалам користуватися власним шляхетським гербом.

Прадід Івана Мазепи, Михайло-Миколай Мазепа, в нагороду за службу при Білоцерківському замку отримав хутір на річці Кам’янці, який згодом розрісся в село Мазепинці…

Другие номера издания «Личности»

№ 126/2019
№ 124/2019
№ 123/2019
№ 122/2019
№ 121/2019
№ 120/2019