Личности 127/2019

Олена Бутакова

КНЯГИНЯ ОЛЬГА: ЗОРЯ ПЕРЕД СВІТАНКОМ

У центрі Києва на Михайлівській площі стоїть відтворений пам’ятник княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозванному і просвітителям Кирилу і Мефодію. Оригінальний монумент, споруджений у 1911 році, був знищений більшовицькою владою за вісім років потому, коли вона зайняла Київ. Скульптор Іван Кавалерідзе, автор проекту, замислював зобразити княгиню такою, що спирається на меч, однак представники церкви обурилися занадто войовничим її виглядом, і замість меча вирішили вкласти їй у руку хрест. Так пам’ятник і був відновлений у 1996 році.

Але ким вона все ж таки була, єдина жінка-правителька у вітчизняній історії – воїном чи покірливою християнкою?

У Х столітті Русь була напівдикою країною, сформованою з племінних союзів східних слов’ян (кривичів, радимичів, сіверян, древлян, полян та інших) навколо Києва. У власне одну державу – Північну і Південну Русь – її об’єднав Олег (або воєвода, або родич Рюріка), що прийшов з Новгородської землі і вбив князів Аскольда і Діра, які тоді правили у Києві. Він фактично узурпував владу і близько 30 років залишався регентом при княжичеві Ігореві. Помер Олег, за описами двох літописів, в 912 році від укусу змії, що виповзла з черепа його коня, як і було передбачено волхвами.

Влада великого князя, який підкоряв і в такий спосіб об’єднував інші племінні княжіння, була досить формальною за межами Києва, реальна належала племінній верхівці. Князівське управління мало скоріше не державницькі, а розбійницькі риси і проявлялося здебільшого у набігах разом з дружинниками задля збирання данини. При цьому князь не брав на себе стосовно підкорених союзів племен жодних зобов’язань. Зі свого боку вони були зацікавлені у доступі до ринків світової торгівлі, який надавав Київ. Оскільки на свій час Русь була економічно розвиненою державою, через її територію пролягав один з найважливіших торгівельних шляхів Європи – «з варяг у греки», що поєднував Балтику і Чорне море. Вона також продемонструвала і військову міць, коли зазіхнула на кордони настільки могутнього сусіда, як Візантійська імперія. Кілька воєнних походів, здійснених князями Аскольдом і Діром, Олегом та Ігорем, дозволили укласти їй вигідні торгівельні та політичні угоди. Під час одного з успішних виступів Олега (вочевидь, 911 року, який все ж таки не підтверджується жодними іншими повідомленнями, крім двох літописів), він на знак перемоги над греками прибив свій щит на ворота Царгороду (Константинополя). Договір 911-го, підписаний ним, що передбачав рівноправ’я сторін, був величезним досягненням молодої держави, яка тільки-но з’явилася на карті Європи.

До цього раннього періоду історії України і відноситься правління княгині Ольги, більшу частину відомостей про яку складають перекази. Досі залишаються невстановленими ані точна дата її народження, ані походження. Згідно житіям, її батьками були прості люди; інші джерела вказують на приналежність до заможного роду, можливо, навіть до Рюриковичів. Єдине, в чому хроністи більш-менш одностайні – це щодо місця її народження, яким вважають Псковські землі (хоча існує версія і болгарського походження княгині).

Під час полювання в тих місцях княжичу Ігорю знадобилося переправитися через річку і, побачивши юнака, що пливе на човні, він попросив доставити його на інший берег. Юнак, однак, виявився прекрасною дівчиною, яку Ігор одразу палко зажадав і висловився у своїх намірах. Дівчина дала сувору відсіч, докоривши йому, що він, князь, має бути взірцем для своїх підданих і не повинен чинити насильство над слабкими. Вона також попередила, що краще обере смерть у воді незайманою, ніж буде збезчещена ним. Залишок шляху княжич провів у мовчанні, але дівчину, яка його присоромила, не забув, і коли прийшов час одружуватися, він відправив гінців за нею.

За однією з гіпотез, разом з чоловіком дівчина отримала і нове ім’я від князя Олега, який продовжував правити країною, – жіночу форму його власного імені – Ольга. (Або ж це слов’янський варіант скандинавського імені «Хельга».) Скільки народилося дітей у шлюбі Ольги та Ігоря, достеменно не відомо (у джерелах згадуються Предслава й Володислав), в історії залишився тільки один їх син – Святослав.

В письмових джерелах небагато інформації про правління Ігоря і його людські якості. Можливо, серед них була і жадібність, за що йому довелося заплатити життям. Князівську дружину «годувало» полюддя – данина (їжа, зброя, коні), розмір якої князь Ігор збільшив у порівнянні з тією, що стягував з древлян (могутнього племінного союзу, яке мешкало на захід від Києва) Олег. Більше того, зібравши в 944 році полюддя і вже повертаючись до Києва, Ігор передумав і пішов по повторне. За це древляни жорстоко вбили його – прив’язали до двох берез і, відпустивши верхівки, розірвали навпіл.

За їх звичаями, дружина вбитого ворога повинна була перейти до переможця. Тому вони відправили до Ольги двадцять шляхетних послів із пропозицією одружитися з їх князем Малом. Вона сказала, що чоловіка не повернути, і дала зрозуміти, що вже відтужила і забула своє горе. Аби підтвердити це, княгиня покликала «на велику честь» – запропонувала, щоб на знак особливої шани кияни понесли їх у ладдях, в яких вони прибули. В них само послів і опустили в глибоку яму, викопану на дворі поблизу князівського терему, із розпеченим дубовим вугіллям на дні. Ольга крикнула у яму своїм полоненим: «Чи добра вам честь?», на що вони відповіли: «Гірше Ігоревої смерті!» І княгиня звеліла засипати їх землею живцем. Жорстока іронія її слів не збігається з образом побожної християнки, що склався у свідомості наступних поколінь. Але на той момент вона була просто жінкою з розбитим серцем, яка карала убивць свого чоловіка, страченого у ганебний спосіб.

Другие номера издания «Личности»

№ 130/2019
№ 129/2019
№ 128/2019
№ 126/2019
№ 125/2019
№ 124/2019