Личности 128/2019

Денис Ертель

ВІРА ХОЛОДНА: «НЕ ЛЮБИТИ ЇЇ БУЛО НЕМОЖЛИВО»

Чому саме вона?

Питання, що не має відповіді або має їх занадто багато – що, власне, одне й те саме.

Особлива художня обдарованість? Вона навіть не мала акторської освіти. Просто хотіла грати.

Неповторна краса? Але красивих акторок тоді було чимало!

Фотогенічність?..

Кіногенічність?..

«Королева екрану» – а знімалася вона менше чотирьох років! І прожила менше 26-ти…

Віра – дівоче прізвище її Левченко – була українкою. Її батько, Василь Андрійович, корінний полтавчанин, належав до старовинного козацько-старшинського роду. Іван Левченко, його предок, занесений до «Малоросійського гербовника», а це значить, що рід давніший ХVІІ століття, не виключено, що навіть набагато давніший.

Наша героїня народилася у Полтаві, де тоді вчителював Василь Андрійович, 5 чи 9 серпня 1893 року. Її батьки познайомилися у Москві; Холодний закінчив словесне відділення Імператорського Московського університету, а мати – Олександро-Маріїнський інститут шляхетних дівчат.

Віра була старшою донькою; подейкують, що мати звала її «полтавською галушкою» за зразковий апетит та кругленькі форми. Коли їй було два роки, бабуся Левченко, що жила у Москві, овдовіла і попросила сина, аби він із сім’єю переїхав до неї, що він і зробив.

Вже у Москві народилися дві молодші сестри Віри – Надя і Соня. Батько покинув світ, коли мати носила молодшу доню. Вірі на той час було десять років.

Вона мріяла танцювати – і, попри великий конкурс, вступила до балетного училища, але за рік була вимушена покинути його на вимогу бабусі: та вважала балет «легковажною та аморальною справою». Дівчинка пішла до гімназії Перепьолкіної, на Великій Кісловці.

Думки про сцену її не залишали, але тепер це вже був не балет. Одночасно з навчанням у гімназії вона відвідувала гурток молодих артистів Московського художнього театру, тобто брала уроки акторської майстерності. І, як і інші дівчини її кола, відвідувала концерти, виставки, вчилася грі на фортепіано. Вона прекрасно читала вірші на гімназичних вечорах, гарно співала під власний акомпанемент, а в спектаклі «Безприданниця» за Островським блискуче виконала роль Лариси.

П’ятнадцятирічною вона побачила у виставі «Франческа да Ріміні» Віру Комісаржевську. Та не грала на сцені – вона на ній жила: кохала, плакала, ненавиділа… Вірочка була так глибоко вражена, що домашні навіть викликали до неї лікаря. Той порекомендував дівчині займатися спортом і пояснив рідним, що в неї «дуже тонка психічна організація».

А на випускному балу гімназії вона зустрілася з Володимиром Холодним.

Володимиру тоді було 25, їй – 17. Він цілий вечір не покидав її, запрошував танцювати, читав вірші свого улюбленого Гумільова. Правник за фахом, молодий Холодний захоплювався автоспортом, навіть брав участь в автоперегонах і видавав газету «Авто». Молоді люди закохалися, і хоч обидві сім’ї були проти раннього шлюбу Віри, побралися.

У 1912 році в них народилася дочка Євгенія. Лікарі попередили батьків, що наступні пологи можуть дуже зашкодити здоров’ю молодої жінки, і тому Віра та Володимир прийняли у сім’ю маленьку Нонну (в деяких джерелах вказується, що вона була племінницею Володимира, а сама вона не вірила, що була прийомною, а не рідною дочкою).

Отже, в сім’і стало двійко діточок. Жили всі дружно і любили одне одного. Дівчата згадували, як вони вранці несли газети у спальню мами й тата.

Трохи відволічемося і забіжімо наперед, щоб розповісти про родину Володимира. Він теж був українцем. Мав трьох сестер і трьох братів. Олексій, відомий на той час музикальний критик; Микола, на три роки старший за Володимира, став відомим українським ботаніком, фізіологом, мікробіологом. Сьогодні інститут ботаніки АН України носить його ім’я. Ще один брат – Григорій, роком молодший від Володимира, теж вчений, працював секретарем заснованого у Москві М. Грушевським Українського видавничого товариства. Потім переїхав до Києва, викладав у старших класах Другої української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Він був головою «Просвіти» у Чернігові. Працював в інституті Української Наукової Мови, згодом його очолив. У 1929 році його звинуватили у належності до Спілки Визволення України і засудили до восьми років позбавлення волі, а у 1938 році розстріляли.

Отже, з трьох братів вцілив тільки один – і досяг на професійній ниві великого успіху. Але назвати його життя щасливим важко…

Повернемося до наших героїв. «Наскілько я можу згадати, – писала Євгенія, старша дочка, – наша квартира у Москві була великою. Ми з сестрою могли вільно бігати по кімнатах… Наша тітка Надія Василівна Левченко казала, що в квартирі було 6 кімнат. На Тверську виходили вікна їдальні, вітальні і будуару. Потім йшов доволі довгий коридор і кабінет батька, спальня батьків, дитяча і ще одна спальня. За поворотом коридору були ванна кімната, дві вбиральні та велика кухня з кладовою». Не треба забувати, що Женя була ще маленькою, коли покинула московську квартиру разом із мамою у 1918 році, – і більше туди вже не поверталася. А Нонна була ще молодша, тому може судити про їхнє життя переважно з чужих слів.

Досить скоро після весілля (а можливо, ще й до нього) Вірочка побачила на екрані данську актрису Асту Нільсен, яка теж виглядала дуже органічно, і – так само, як колись Комісаржевською – захопилася її грою. Кінематограф справляв на молоду жінку глибоке враження, але поки що жодних серйозних планів щодо роботи на екрані бути не могло: вона була заміжньою дамою, матір’ю сімейства…

Маленьких дочок часто, як і їхню матір у дитинстві, водили у театр на дитячі вистави – балет «Горбоконик», оперу «Снігуронька»… Сама Віра теж дуже любила вистави, охоче відвідувала у будинку Перцова популярні тоді спектаклі театру Нікіти Балієва «Летюча миша», товаришувала з акторами…

Другие номера издания «Личности»

№ 130/2019
№ 129/2019
№ 127/2019
№ 126/2019
№ 125/2019
№ 124/2019