Личности 130/2019

Тетяна Вінниченко

АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ: ПОСЛАННЯ МИТРОПОЛИТА

«Народ, що привикає до чоловікоубивства, якого не разить, не обурює той злочин, втрачає поволі почуття християнської любови до ближнього, привикає до виду ненависті, а поволі перенимається і отрутою ненависті. Зачинає видаватися людям, що ненависть поміж людьми це явище природне, конечне. (…) Злочин чоловікоубивства нарушує також найглибші основи культури народа, бо першим постулятом тої культури є пошанування людського життя. Народ, що не уміє людського життя шанувати, це народ дикий, недостойний ставати в ряди з християнськими народами світа. Нехай наша молодь знає, що нема на світі влади, яка могла би позволяти одобряти, або наказувати злочин чоловікоубивства. І нема влади, яка могла би наказувати щось противного Божому законові».

Так писав митрополит Андрей Шептицький у темні часи, коли вбивати людей стало справою цілком нормальною і буденною.

А якщо євреїв – то навіть і схвальною

При хрещенні новонароджений хлопчик отримав три імені: Роман Марія Александр. Для нащадка заможної і шляхетної графської родини в ньому не було нічого дивного. А сам він у ранньому дитинстві називав себе «Ама» – з латинського «любов».

Рід Шептицьких мав на фамільному гербі підкову, спис і хрест. Русинський за походженням, цей рід у ХІХ столітті полонізувався й навернувся в римо-католицтво. В роду було кілька крупних релігійних діячів: Варлам, Анастасій і Лев Шептицькі, які в різні часи були єпископами Львівськими і доклалися до зведення собору Святого Юра. По жіночій лінії Шептицькі були ріднею з королевським родом Собеських, а в більш далекому – з іншими європейськими королівськими родинами.

Прізвище походило від назви їхнього родового маєтку – Шептич, або Шептиця. Втім, батьки майбутнього митрополита жили у Прилбичах на Львівщині, неподалік від містечка Брухналь (нині Терновиця Яворівського району). Цей маєток їхніми зусиллями став справжнім родовим гніздом з величезним парком і мальовничими краєвидами, куди багато років поспіль уся велика родина обов’язково з’їжджалася разом святкувати Різдво і Великдень.

Граф Ян Кантій Ремігіан Шептицький і його дружина Зофія, в дівоцтві Фредро, прожили в шлюбі – «без хмар і бурі, але не без хрестів», як писав друг родини, – сорок три роки. В подружжя народилося семеро синів: Стефан, Єжи (Юрій), Роман, Казимир, Александр, Станіслав і Леон. Третій син, який стане відомий світові під іншим ім’ям – Андрей – з’явився на світ 19 липня 1865 року у селі Прилбичі та був хрещений в тамтешньому костелі Святої Трійці. За кілька місяців до його народження батьки втратили первістка, дворічного Стефана, і Роман, за словами матері, народився його точною копією.

Зофія Шептицька була непересічною особою: дочка польського драматурга Александра Фредра, вона знала кілька іноземних мов, професійно малювала і грала на фортепіано, опікувалася маєтком і парком. Власне, Прилбичі трималися на її харизмі та уявленнях про прекрасне. Вона любила рослини і розумілася на них, а також, за спогадами людей, які працювали в маєтку Шептицьких, знала всіх робітників особисто по іменах і переймалася їхніми проблемами. Садівник Шептицьких вивів на честь пані Зофії новий сорт чорної троянди.

Пані Шептицька була дуже побожною, тож не дивно, що двоє з її синів обрали релігійний шлях: Роман, у чернецтві Андрей, і його молодший брат Казимир, який спочатку робив успішну адвокатські кар’єру, а тоді пішов у монастир під ім’ям Климентій. «Ти, як левиця, боронила своїх синів перед кожним моральним злом, – писав він про матір. – Ти захищала в їх житті права Господа Ісуса, навіть коли б довелося заплатити Тобі браком їхньої любові. Ти захищала перед злом, повторюючи кожному з нас часто, що воліла б не бачити нас живими, як маєш дивитися на те, що душі наші загинули від тяжкого гріха».

Кардинал Любомир Гузар порушував питання беатифікації Зофії Шептицької.

«Романів сердечний сміх віддавався луною в нашому домі, – писав Климентій Шептицький. – Він завжди був щирим і намагався приносити всім спокій і щастя».

Зофія Шептицька залишила спогади про свого сина, ясна річ, наскрізь апологетичні. Згідно з ними, Роман зростав хлопчиком чемним, лагідним і сумирним, а у віці восьми років свідомо і назавжди відмовився від брехні. Він любив молитися і мав беззаперечний авторитет серед братів. «Чи він намовляв своїх братів, чи навчав, чи може вони самі йшли за його прикладом, не знаю, – писала вона, – але без будь-якого впливу з мого боку за деякий час я побачила, що кожний з них має завжди вервицю в кишені, що молиться на ній і що засипляє з нею, обмотаною довкола ручки».

Велика хлопчача ватага мала в маєтку багато розваг: у дітей був домашній театр, а також брати щодня отримували по п’ять набоїв, щоб стріляти з «фльоберта» – пістолета-флобера, і цю розвагу чекали з нетерпінням весь день. Мати з замилуванням згадувала, як на день Святого Юрія малий Роман, не маючи змоги щось купити старшому брату за гроші, віддав імениннику свої набої.

Початкову освіту Роман, як і решта синів графів Шептицьких, отримав удома, а іспити за початкову школу блискуче склав у Львівській гімназії Франца Йосипа. А 1879 року чотирнадцятирічний Роман разом із старшим братом Юрієм і молодшим Александром поїхали вчитися до Кракова, в гімназію Святої Анни. Тут сімнадцятирічний Юрій раптово помер, і це був страшний удар і для Романа, і для всієї родини. Саме тоді у підлітка сформувалося серйозне бажання піти в монастир; взагалі-то озвучувати таку дивну мрію він почав з дев’яти років.

Мати згадувала, що зізнання сина шокувало їх з чоловіком: не в останню чергу тому, що йшлося про монастир отців-василіан, Святого Василія, тобто східного, греко-католицького обряду. Зофія Шептицька навіть радилася зі знайомим священиком, який переконав її, що навернення до віри предків не є зрадою римо-католицькій церкви. Проте батьки сподівалися відмовити сина від настільки різкого кроку.

Але тут, за версію апологетичних біографій Шептицького, втрутилося Провидіння.

Другие номера издания «Личности»

№ 131/2019
№ 129/2019
№ 128/2019
№ 127/2019
№ 126/2019
№ 125/2019