Личности 131/2019

Юлія Шекет

ПЕТРО МОГИЛА: ЗБРОЯ НАУКИ

Завдяки Могилі й заснованій ним школі освіта в Україні зробила такий відчутний якісний стрибок, що його наслідки відчувалися багато років. Грушевський був певний, що «аж до останньої русифікації, проведеної наприкінці ХVII століття, Київська Академія, а з нею й східноукраїнське громадянство, в ній виховане, жили спадщиною Могили, його духом». Та далеко не всі були в захваті від діяльності освіченого й енергійного митрополита. Багато хто, як Пантелеймон Куліш, вважав його «поляком в православних ризах» – так би мовити, ворожим агентом

Молдовський рід Могил пишався походженням від Гая Муція Сцеволи – легендарного давньоримського героя, котрий нібито спалив власну руку, показуючи, що не боїться ворожих тортур. Сам Петро, схоже, вірив у легенду щодо свого коріння – не без його дозволу вона виринала у присвячених йому творах. Утім, у ті часи аристократія взагалі любила дошукуватися свого родоводу серед імператорів, полководців і пророків. Батько ж майбутнього митрополита мав не лише красиву родовідну, а й реальну владу та непогані статки. А ще й за дружину семигородську княжну Марґіт, і від неї десятеро дітей (деякі з них померли малолітніми, але тоді таке ставалося повсюдно).

На час народження у 1596 році третього сина Петра Симеон Могила був молдовським гетьманом, а за три роки отримав трон Волощини. Господарем Молдови зробився, коли 1606-го помер його брат Єремія. Симеон правив, орієнтуючись на Річ Посполиту, підтримував тісні зв’язки з коронним гетьманом Яном Замойським – і заслужив на індигенат, тобто привілей, за яким іноземці отримували всі права і свободи, що їх мала польська шляхта. А також – на чималі маєтності на Поділлі й Київщині.

Однак усього за рік Симеон Могила загинув. Молдавський літописець Мирон Костин стверджував, що він «помер, будучи отруєним своєю шваґровою, дружиною воєводи Єремії, яка прагнула приспішити панування своїх синів». Марґіт із дітьми мала тікати. За підтримки впливових родичів – Потоцьких, Корецьких, Вишневецьких – удова поспіхом перебралася до Речі Посполитої. Але не на власне польські землі, а на «Русь» – точніше, на Львівщину. Тут і почалася освіта майбутнього славетного освітянина.

Дослідники вважають, що спочатку Петро вчився у Львівській братській школі, тоді у першому приватному університеті Речі Посполитої – Замойській академії, а після цього ще й їздив на навчання західніше, ймовірно до Парижу та Голландії. Однак сучасники прямо не згадували, де саме він опановував науки. «Можливо, тому, що навчання в братській школі було узвичаєним явищем, зокрема для родин молдавських господарів, а про навчання в інших закладах (наприклад, єзуїтському колегіумі) не варто було нагадувати православному архімандриту, а згодом митрополиту», – припускає історик Олена Дзюба.

Разом зі своїм опікуном, 73-річним великим коронним гетьманом Станіславом Жолкевським, 24-річний Могила бере участь у Цецорській битві. Похід польського війська проти турків на підтримку молдовського господаря Гаспара Ґраціані став для Жолкевського останнім – той поліг у жорстокій битві. Петрові ж пощастило врятуватися, і вже наступного року він вирушив під Хотин, на нову битву проти турків. То вже інакша сторінка: об’єднані сили Речі Посполитої та козаків під проводом Сагайдачного здобули славну перемогу над Османом II, що намірявся захопити не лише Україну та Польщу, а й половину Європи. Та на цьому тріумфі військова кар’єра нащадка молдовських правителів завершилася.

Із 1622 року Могила став учащати до Києва, тісніше спілкуватися з митрополитом Йовом Борецьким, ректором Львівської та Київської братських шкіл. Деякі джерела твердять, що у 28 років молодий чоловік серйозно захворів – і своє зцілення приписував мощам старця Герасима у Крехівському монастирі. Відтоді він остаточно відмовився від претензій на молдовський трон на користь своїх братів – і вирішив обрати духовну стезю.

Кілька років Могила перебував на послуху в одному зі скитів Києво-Печерської лаври, тоді прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі. А у березні 1627 року, по смерті тамтешнього архімандрита Захарія Копистенського, був обраний його наступником. (Хоча, за іншими свідченнями, він аж до того моменту лишався світською людиною – та бували і такі випадки, коли в ченці постригали навіть після присвоєння такого титулу.) Йому виповнилося лише тридцять, у такому віці зазвичай не обіймали подібних посад. Мав, однак, чимало переваг: благословення свого духовного наставника Борецького; підтримку впливових сімейств (ченці спільно зі шляхтою направили до короля Сигізмунда ІІІ прохання затвердити кандидата як «чоловіка высоце знаменитого»); неабиякі статки. Плюс розум у поєднанні з харизмою та дипломатичними здібностями.

Церква переживала складні часи. Ще у рік народження Могили деякими православними ієрархами була підписана Берестейська унія з Ватиканом – згідно з якою постала греко-католицька (уніатська) церква. Рим мав на увазі не рівноправне об’єднання, а підпорядкування. Ідея «один Бог, одна віра, одне хрещення» конфлікт не вирішила, радше загострила. Після вбивства у 1623 році полоцького греко-католицького архієпископа Йосафата Кунцевича і репресій проти православних з боку уряду Речі Посполитої протистояння між католиками й православними на українських землях вийшло на новий рівень.

Петро Могила стояв на позиціях необхідності примирення між тими, хто визнав унію, й тими, хто залишався непорушно на попередніх засадах православ’я: він шукав засобів, «щоб Русь не нищила Русі». Але непохитні опоненти римського впливу вбачали в цій політиці явне відступництво. Це зокрема налаштовувало проти нього козацтво, що вважало себе захисниками віри батьків…

Другие номера издания «Личности»

№ 130/2019
№ 129/2019
№ 128/2019
№ 127/2019
№ 126/2019
№ 125/2019