Личности 134/2020

Юлія Шекет

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ: ПОЕТИЧНА САМООБОРОНА

У збірці «Під знаком терезів», що вийшла після звільнення поета з тюрми, вчорашній неокласик виявляє активну готовність «себе у пориві зламати». Подібна драма відбувається із символістом Тичиною, футуристом Бажаном, романтиком Сосюрою. «Слово гостреє» перетворюється з особистої зброї на катівний інструмент для ламання себе. Та творча робота Рильського з тридцятих – то постійний пошук способу вижити фізично і при тому не знищити себе як митця. На хитких терезах утримати максимально можливу рівновагу

Коли 1768 року гайдамаки взяли Умань, юний Ромуальд Рильський студіював латину у базиліанському училищі. Буквально за мить до страти хлопця врятувало диво. Влаштував він його самотужки, відчайдушно заспівавши псалом «Пречистая Діво, мати Руського краю». Ватажок був такий зворушений, що відпустив не лише співучого спудея, а й усіх захоплених разом із ним бранців. Цю історію Тадей Рильський опублікував у журналі «Киевская Старина», зазначивши від себе, що «добра половина забобонів окремих суспільних груп випливає з незнання народного життя». Через 127 років по тих легендарних подіях правнук освіченого Ромуальда, онук сквирського маршалка, син заможного гонорового поміщика Розеслава Рильського і княжни Дарії Трубецької свого молодшого сина назве Максимом на честь отамана Залізняка, що «із панами бився».

Власне, Тадей завжди був неблагонадійним. Таємна поліція мала клопіт зі студентом, котрому вистачало зухвалості на вакаціях у маєтку в Романівці на Чернігівщині читати селянам «Наймичку» Шевченка та співати з ними пісень, носити «мужицьке» вбрання і працювати на пасовищі. І брата Юзефа затяг у хлопомани, що патріотами-українцями себе вважають (не боячись осуду польської спільноти!) – і не інакше «нову гайдамаччину» готують. Під час обшуків вилучали крамолу: списаний зошит «на малороссийском языке» з історичними переказами, «могущими возмущать крестьянские умы», історичні документи XVIII століття, виписки з герценівського «Колокола».

Заслання вдалося уникнути, нагляд тривав. Юзефові він зрештою коштував життя: у двадцять років той помер від сухот, не випущений за кордон на лікування. Його брат продовжував небезпечну дослідницьку й просвітницьку діяльність. Разом із кращим другом Володимиром Антоновичем вони «обійшли сливе весь правобічний і новоросійський край». Численні народознавчі дослідження Рильського мали ґрунтовну базу, а його статті з економіки сільських господарств випередили ідеї столипінської реформи.

Дивний поміщик складав селянам документи і давав безкоштовні юридичні консультації, навіть пустив до свого будинку церковно-парафіяльну школу, хоча сам був католиком.

Як доповідав поліцейський звіт, удівець «8 февраля 1880 года женился на дочери крестьянина, причем был выполнен в точности весь свадебный обряд, бывающий у крестьян». Його мила Меланія теж любила співати пісень. Тепер вона навчилася і читати «Кобзаря» допитливим Іванкові, Богданкові і Максимкові. Молодший завше був чимось захоплений: «То проектує збудувати машину для літання, то – захопившись теслярством і столярством – ходить до старого майстра Хведька по науку й носить вічно порубані та порізані пальці, то – і в значно пізнішому часі – носиться з садівницькими ножицями та книжками про садівництво тощо» (так поет описуватиме своє дитинство у третій особі).

Тадей і сина вивчив грамоті («і дивина у нас за тих часів – українською мовою… Перша книжка, яку я прочитав, був ‟Робінзон” у перекладі Грінченка…»), а за кілька років по смерті батька 13-річний Максим вступив до приватної гімназії Науменка.

Із директором і вчителем пощастило: Володимир Науменко був «дуже популярний у Києві педагог, незвичайно тактовний, лагідний в обходженні, як казали, ‟дипломат”, що вмів ладити зо всіма, навіть із попечительським округом… Добрий промовець як на московській, так і на українській мовах, надзвичайно безкорисна й розумна в практичних справах людина…» Із київським житлом – поталанило не менш: батькові друзі-громадівці його не забули. «Батько помер 1902-го, і зиму після його смерті прожила наша сім’я в Києві, у квартирі Антоновича. Там я, семилітній хлопчик, уперше написав віршик, що починався словами ‟Іванушка-дурачок скочив коню на бочок”… А там уже пішло й пішло – і ‟поеми”, і ‟драми”, і ‟трактат”… Так і залишився я людиною, що не може байдужно дивитись на білий, несписаний папір…» Згодом хлопця взяла до себе пожити родина Миколи Лисенка. По смерті композитора він оселився у сім’ї етнографа Олександра Русова і його дружини Софії, педагогині і письменниці.

Більш творчого й прогресивного середовища тоді у Києві годі було, мабуть, шукати. Хлопець намагався відвідувати всі цікаві концерти в українському клубі «Родина» на Володимирській, тихенько знімаючи з кашкета гімназійний герб. Так само нишком підкрадався до кабінету Лисенка, щоби першим почути його нові твори… І так само потайки зітхав за його донькою. Безнадійне юнацьке кохання: Галя була не лише старшою, а й зарученою з іншим.

Без хвилювань, без мук з тобою я балакав

І навіть усміхався,

Але чи знаєш ти, як серцем всім заплакав,

Коли один зостався…

Ці відчайдушні рядки Максимова кохана при бажанні змогла би прочитати навіть у бібліотеці: 1910-го року вийшла в світ перша збірка юного поета «На білих островах», і відтоді він «почав вважати себе справжнім літератором».

«У 1915 році він вступає до університету (по ‟особливих обставинах” – на медичний факультет, що зовсім його не цікавить)», – зізнається Рильський в автобіографії. «Особливою обставиною» ймовірно було наполягання матері, можливість вберегтися від військової служби. Медичний не було евакуйовано до Саратова, як усі решта факультетів університету Святого Володимира. Тож воєнні роки Максим перебув у Києві. Потерпав від малокрів’я, катару легені, тяжкої неврастенії. Їздив відновлюватися до матері в Романівку. Рибалив із братами. Писав друзям жартівливі підбадьорювання: «Нудьгувати ми будемо після смерті, в раю. А якщо потрапимо в якесь інше місце, то будемо складати епіграми на чортів. Amen». Публікував новели. Писав вірші…

Другие номера издания «Личности»

№ 133/2020
№ 132/2020
№ 131/2019
№ 130/2019
№ 129/2019
№ 128/2019