Личности 138/2020

Юлія Шекет

ПИЛИП ОРЛИК: КОРАБЕЛЬНИК У СВІТОВОМУ ШТОРМІ

Більш ніж за півстоліття до появи знаменитих формул «Ми, народ Сполучених Штатів…» в Новому Світі та «Нація, Закон, Король» у Франції – прозвучала домовленість «всіх досягнутих постанов і договорів непорушно дотримуватися» від українського лідера. Трюїзм «випередив свій час» справді якнайкраще пасує Пилипові Орлику з його демократичним законодавством – якому, втім, не судилося набути повноцінної юридичної сили

Тепер село Косута в Мінській області має не більше десятка постійних мешканців, а на середину XVII століття поселення складалося з укріпленого замку, монастиря і панської садиби, володіли ж ним заможні і впливові роди. Сюди, до Віленського воєводства, колись потрапили чеські шляхтичі Орлики де Лазіски – очевидно, вони переселилися на польські землі ще по гуситських війнах.

У Косуті 11 жовтня 1672 року народився єдиний син Степана Орлика та його дружини Ірини, з дому Малаховської, що долучила до чоловікового старовинного гербу «Новина» не менш гордий герб «Гримала» (тобто «Відвага»). Малий навряд запам’ятав свого звитяжного батька-вояка: битва під Хотином, що принесла гетьманові Янові Собеському славну перемогу над османським військом, осиротила Пилипка, коли йому не було й року.

Хоча Степан був католиком, його вдова охрестила сина за православним обрядом. Після азів у початковій школі при місцевому монастирі хлопця віддано вчитися до єзуїтського коледжу у Вільні, а згодом Ірина з Пилипом перебралися до Києва. Він вступив до Могилянського колегіуму, який у той період якраз отримав статус вищої школи і назву «академія».

Одним із Орликових наставників у Могилянці був уславлений Стефан Яворський – глибокий філософ, талановитий письменник та оратор, чиї промови, за словами сучасників, змушували слухачів то сміятися, то плакати. Викладач явно відзначав непересічного спудея – адже той був здібний і до мов, і до красного письменства. Імовірно, саме підтримка Яворського допомогла Пилипові просунутися першими щаблями кар’єри. Адже юнак не належав до жодного з місцевих старшинських родів – і мав пробиватися переважно розумом і протекцією тих, хто вже оцінив його обдарованість.

По закінченні академії Орлика призначено катедральним писарем до канцелярії київського митрополита Варлаама Ясинського. Відомий покровитель культури, той сам відзначився літературними творами, а ще – намаганнями відстоювати непідлеглість української церкви, хоч і сили були нерівні, й у результаті тривалих церковних воєн Київська митрополія була підпорядкована Московському патріархату.

1698-й мав запам’ятатися молодому службовцеві. Для України то був рік смерті старого Петра Дорошенка, котрий давно зрікся булави і доживав віку в Московії: на Правобережжі під протекцією польської корони гетьманує Самусь, на Лівобережжі – під російською Мазепа. А особисто ж для Пилипа – то рік одруження з Ганною Герцик. Із шістнадцятирічною донькою полтавського полковника й генерального осавула двадцятишестирічний писар познайомився на весіллі гетьманового племінника Обидовського з дочкою Василя Кочубея. Ганнин чималий посаг – села на Стародубщині, Чернігівщині й Полтавщині – неабияк допоміг йому стати на ноги. Та й прізвище Герциків у середовищі козацької аристократії шанували. (Ганна стане матір’ю п’ятьох дочок і трьох синів, і великій родині доведеться згодом розділити з головою сімейства тяготи вигнанців.)

Того ж 1698 року вийшла друком уже третя збірка Орлика-поета: перша, «Щасливе пророцтво», була присвячена перемозі миргородського полковника Данила Апостола; друга, «Алкід Руський» – Мазепі; а остання, «Гіппомен Сарматський» – згаданому Івану Обидовському, ніжинському полковникові й мазепиному небожу. Останньому «пощастило» героїчно загинути невдовзі. А долі інших двох за десяток років розійдуться фатально. Мазепа зверне з московського курсу. Апостол, початково підтримавши його, потім перейде на бік російського імператора. Орлик піде до кінця за Мазепою.

На початку століття Орликова кар’єра рухалася впевнено і невпинно. Іван Мазепа шукав особисто відданих і здібних соратників – і всі потрібні якості знайшов у молодому чоловікові, котрий по трьох роках у митрополичій канцелярії перейшов до гетьманської. Генеральна військова канцелярія була вагомою інституцією, де були зосереджені адміністративне, судове й фінансове управління Гетьманщиною. Як напише через сто років про військових канцеляристів історик Ломиковський: «Із їхнього стану виходили всі відомі в історії люди».

Доволі швидко, за кілька років, пройшовши школу життя реєнта (помічника полкового писаря) і старшого військового канцеляриста, Пилип Орлик, імовірно 1702 року (за деякими даними – пізніше, вже 1708-го) отримав призначення генерального писаря. То була вища посада у гетьманському уряді. Для іноземців – «канцлер», писар був найближчою до гетьмана особою, найбільше посвяченою у справи внутрішньої й зовнішньої політики.

Патрон і кум (а того ж 1702-го Іван Мазепа став іще й хрещеним батьком Пилипового першого сина Григора) усе більше переконувався у не формальній, а ідейній та особистій відданості своєї «правої руки». Однак не одразу довірив помічникові таємні задуми. Хоча Орлик, через якого проходило гетьманове листування, мав певні відомості про зносини з королем Станіславом Лещинським, кілька років він не був ознайомлений з планами боротьби проти Московії. Як завіряв його пізніше гетьман, «не тому, щоби я мав який-небудь сумнів щодо твоєї вірності для себе – адже ніколи не зможу про твою чесність і подумати, щоб ти за таку мою ласку для себе, любов і добродійства відплачував мені невдячністю і став зрадником. Проте, зваживши, що хоча ти розумний, з чистою совістю, все ж молодий і у таких обставинах не маєш повного досвіду, боявся я, щоби ти у розмові з різними російськими та нашими старшинами, чи то довірочно, чи з необережності не вимовився перед ким з тим секретом і тим самим мене і себе не погубив».

Другие номера издания «Личности»

№ 137/2020
№ 136/2020
№ 135/2020
№ 134/2020
№ 133/2020
№ 132/2020